Історія школи-інтернат

Увага!!! Сайт школи змінив електронну адресу.Всі новини школи відображаються на сайті https://shpolyanska-sanatorna-shkola.webnode.com.ua/

Історія школи-інтернат

Шполянська школа-інтернат
Шполянська школа-інтернат

1793 рік особливий, Правобережжя воз’єднане з Лівобережною Україною, в межах Російської держави. Поділ на воєводства був ліквідований. На об’єднаній території створено 2 намісництва – Брацлавське і Узяславське (Волинське).

У січні 1795 року було засновано ще 3-е намісництво – Вознесенське, до якого ввійшли Уманський, Катеринопільський і Черкаський повіти. Однак, уже наступного року (1796) указом російського царя Павла І намісництва ліквідовуються, а замість них створюються губернії. Правобережну частину Черкащини, і Шполу в тому ж числі, було віднесено до Київської губернії. В ній було 5 повітів: Уманський, Звенигородський, Чигиринський, Черкаський і Канівський, Шпола відносилась до Звенигородського. Величезні земляні простори на Черкащині були подаровані різним царевим вельможам, графам Бобринським, Воронцовим, генералу Висоцькому (наступнику князя Потьомкіна) і іншим.

Місто Шпола належала генералу Висоцькому. Але при розділі помість генерала Шпола дісталась Миколі Лопухіну і його невістці Дарії. Вона ж в 1830 році зразу віддала її своїй дочці Катерині Федорівні, по чоловікові Скородулі, а в 1850 році Дарія Лопухіна продала Шполу Івану Олексійовичу Орлову.

Шпола належала І.О.Орлову недовго, через 8 років він продав помістя (18 тис.538 десятин) Олександру Авгійовичу Абазі. Тоді в Шполі було 798 дворів, 2 православні церкви (Троїцька – побудована в 1784р., Миколаївська – побудована в 1786р.) , і єврейський молитвенний будинок – синагога, 2 заводи (винокурний і цукровий), хороша школа, залізнична станція від якої проходила залізнична дорога довжиною 21 верства до станції Цвітково (в 1876р. з станції було відправлено 17,021 пудів вантажів, а прибуло 77,281 пудів). В цей же час в Шполі було 5490 жителів (в тому числі євреїв 2534 чоловік).

Новий власник Шполи, Олександр Авгійович Абаза – російський державний діяч (1821-1895р.р.), належав до родовитої дворянської сім’ї, яка вийшла з Молдавії. Освіту одержав в Санкт –Петербургському університеті, в 1839 відправився на військову службу.

Незабаром його відрядили на Кавказ, де він був поранений в бою. Нагороджений чином поручика за хоробрість і орденом Святого Володимира з мечами. Через поранення змушений залишити військову службу. Ще, молодий, повний сил і бадьорості примикає до того освіченого і гуманістичного  гуртка вищого світського товариства, яке гуртувалося навколо великої княгині Олени Павлівни. При дворі Олени Павлівни він і служить спочатку церемоніймейстром, потім гофмейстром. Виконуючи свої придворні обов’язки, Абаза не стояв в стороні громадської і державної діяльності: він був вибраний від дворян Сант-Петербургської губернії членом ради державних кредитних установ, а в 1865р. призначений членом ради міністерства фінансів у щойно створеній комісії для перегляду податкової системи. У цей же час Абаза засідав в головному

комітеті залізничних доріг. У 1871р. він був призначений на посаду контролера, а в 1874- головою департаменту економіки державної ради. На цій посаді Абаза вже міг здійснювати значний вплив на російські фінанси і економічне життя країни. У 1880р. Абаза став міністром фінансів, але через певний час пішов у відставку і знову був призначений на посаду голови департаменту економіки, яку займав безмінно до 1892р. В голодні 1891-1892 роки був головою комісії з продуктового забезпечення. В 1892р. він залишив всі посади, проживав за кордоном де і помер в Ніцці на 74 році життя.

Він був одним з найбільш переконливих і талановитих представників цієї епохи реформ. Він був перший продовжувач справи Татаринові з питання організації державного контролю і перший міністр фінансів, який вирішив приступити до відміни нераціональної, що застаріла, податкової системи. Окрім цього Абаза залишив слід в державному російському житті своєю просвітницькою діяльністю.

В період служби при дворі княгині Олени Павлівни між Олександром Авгійовичем і нею склалися близькі, інтимні відносини, які сприяли його кар’єрі, і в результаті яких народилася позашлюбна дочка Пелагія.

О.А.Абаза після купівлі помістя з Шполою став складати плани на майбутнє.

У другій половині ХІХ ст. на Черкащині, як і у всій Російській імперії, сталися глибокі соціально-політичні і економічні зміни, зумовлені скасуванням кріпосного права. Швидко зростали міста, споруджувалися фабрики і заводи, прокладалися залізниці.

На Черкащині насамперед розвивалися ті галузі промисловості, що обслуговували сільське господарство – цукрова, винокурна, борошномельна, тютюнова. Виникали нові підприємства, особливо цукрові, розширювалися старі. Відбувалася концентрація промисловості, яка призводила до утворення монополістичних об’єднань. Так, був створений синдикат цукрозаводчиків. Керівну роль в ньому зайняли Бобринські, Потоцькі, Бродські, Терещенки. Основним завданням цього об’єднання було не допустити зниження цін на внутрішньому ринку. У дальшому розвитку промисловості і торгівлі відіграло важливу роль будівництво залізниць. Вони зв’язали Черкащину з великими промисловими і культурними центрами України та Росії. 1876 року Фастівська залізниця сполучила Фастів, Білу Церкву, Корсунь, Смілу, Черкаси і Знам’янку. Велике значення для економічного розвитку Черкащини мала залізниця, перша частина якої (Цвіткове – Шпола) була збудована в 1885 році, а друга (Шпола – Тальне)- 1889 року. В 1889р. була введена в експлуатацію залізнична колія Вапнярка – Христинівка, в 1890р. Козятин – Умань через Христинівку, і в 1891р. Христинівка – Шпола через Тальне. Ці колії зв’язували Шполу з центральними, південними і західними областями України. В Шполі розпочинається будівництво

Одного літа дочка, катаючись на човні втопилася, Урусові спорожнюють став і на його місці садять сад. Це місце і нині називають Нижнім садом.

На початку ХХ ст. відбулися складні події в Російській імперії, на Україні. Вони торкнулися і Верхньої Дар’ївки.  Урусови виїздять за кордон, залишивши все.

Розпочалася напружена побудова іншого життя. В галузі освіти намагалися ліквідовувати неписьменність, охопити всіх дітей шкільного віку навчанням рідною мовою. Особливо дбали про дітей – сиріт, батьки яких загинули на війні. Оскільки приміщень для шкіл не вистачало у палаці в Верхній Дар’ївці, у 1923р. відкрито дитячий будинок. Згодом у цьому приміщенні відкрито педучилище.

Напередодні Великої Вітчизняної війни педучилище перенесено, а в палаці знову відкривається дитячий будинок для дітей репресованих батьків. На початку війни їх евакуювали на схід.

В період окупації у Верхній Дар’ївці розмістилось господарство німецького поміщика, який заставляв шполян виснажливо працювати на полях, де росла пшениця, біля худоби. Все це, і навіть чорнозем, він намагався вивезти в Німеччину.

У цей же час, згідно розповідей очевидців, раптом з’явився в помісті старший син Урусових – Олександр. Зразу ж пішов на задню веранду і зварювальним апаратом став вирізати отвори в основі колон, шукаючи сімейний скарб, який був захований перед втечею за кордон. Є різні думки. Одна – знайшов і поїхав в Німеччину. Інша не знайшов. А ось факт, який свідчить про ймовірність другої думки. Вже в часи Горбачовської перебудови до школи приїхав чиновник і повідомив, що окремі особи будуть пропонувати великі кошти за колони задньої веранди, але щоб керівництво школи відмовилось.

Та повернімось до воєнних часів. На західному краю дендропарку розміщена могила, яка є прикладом жорстокого фашистського терору, в час окупації. За розповідями тут знищено біля 500 чоловік євреїв і українців, яких привезли сюди в 1942 році.

Війна продовжувалась. Незабаром Червона Армія стала гнати фашистів з України. Німці старалися стабілізувати фронт. Цю спробу вони зробили по так званому Східному валу на Дніпрі, але вона провалилася. Тоді німецьке командування вперто вчепилося за Корсунь – Шевченківський плацдарм, маючи намір використати його для флангових ударів. Гітлерівці створили тут потужній вузол оборони, зосередивши велику кількість бойових формувань та техніки.

Директивою Ставки Верховного Головнокомандуючого від 12 серпня 1944 року Українськими фронтами було поставлено завдання оточити і знищити Корсунь – Шевченківське угрупування ворога. Війська 2-го Українського фронту під командуванням генерала І.С. Конева розпочали свій наступ у ніч 24 серпня, а через 2 дні — 26 січня перейшли в

наступ і війська І-го Українського фронту під командуванням генерала М.Ф. Ватутіна.

27 січня 1944 року 155 танкова Червонопрапорна бригада під командуванням підполковника І.І.Прошина визволили м.Шполу і Верхню Дар’ївку. При цьому відзначилися танкісти- лейтенанти Тарасов, Богомолін, Хохлов. З останнім учні довго переписувались, зустрічались і він був прийнятий в почесні громадяни Верхньої Дар’ївки.

28 січня 1944 року, танки 2-х фронтів, розгромивши ворожий гарнізон у Звенигородці, зустрілися в центрі міста . Залізне кільце навколо гітлерівських військ, оточених у районі Корсунь-Шевченківського, замкнулося.

У період окупації Верхньої Дар’ївки розмістився штаб 80-ої Гвардійської ордена  Суворова Уманської стрілецької дивізії, командир гвардії генерал-майор Щербина І.І., начальник штабу гв.генерал-майор Джелаухов Х..М.  Після війни загін червоних слідопитів „Гренада”багато зробив по розшуку солдатів і офіцерів цієї дивізії і вшанування їхньої пам’яті. У день 30-річчя Перемоги гв.ген.-майор Джелаухов Х.М. побував в школі, був прийнятий в почесні громадяни В.Дар’ївки. Тоді ж виконком Шполянської міської Ради перейменував вулицю Зелена, що знаходиться в західній частині міста, присвоївши її назву „Гвардійська” на честь військових з’єднань, що визволяли Шполу, отже і на честь 80-ї дивізії. А зроблено це за  проханням членів загону „Гренада” школи-інтернату.

Після війни з’явилося чимало  могил. Одна з них є і на околиці. Тривалий час цю могилу називали „Невідомого солдата”. 40 років велися пошуки. Нарешті   загону „ Гренада”    вдалося встановити , що це могила двох сержантів —  Ванюшина  П.Д. / 1923р.н./  і  Єрьоміна О.В. / 1921 р. н. /.  А були це  розвідники   повітряно – десантної армії .   Загинули вони героїчно в час розвідки для з’єднання з  80- десятою девізією. Члени  загону „ Гренада” знову посилюють клопотання у Шполянський   міськвиконком  про  зміну назви вулиці.  Прохання  членів пошукового гуртка  не задовольнили.  Вулиці   у 1985 році  було присвоєно назву   „ 40-річчя Перемоги” в честь сержантів – героїв Ванюшина і  Єрьоміна.

Після визволення міста від гітлерівців  першочерговим завданням було піклування про дітей, налагодження роботи шкіл.  Саме тому у палаці   В.Дар’ївки  було відкрито дитячий будинок,  який проіснував  до  1956 року.  Цей рік  він був реорганізований в загальноосвітню школу-інтернат. За  ініціативою  М.С.Хрущова вони створювались в СРСР і на Україні.

У 1980р. школа-інтернат була реорганізована в спеціальну  для дітей із затримкою психічного розвитку, а в 2003 році її знову було реорганізовано .  Тепер вона стала рідною домівкою для дітей –сиріт та позбавлених  батьківської опіки.

І С Т О Р І Я  ШПОЛЯНСЬКОЇ СПЕЦІАЛЬНОЇ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ   

 Ш К О Л И-ІНТЕРНАТУ І –ІІ СТУПЕНІВ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ

Шполянська школа-інтернат
Шполянська школа-інтернат

В   1858 році   Шполу   придбав  російський   державний  діяч   Олександр  Авгійович  Абаза (  1821 – 1895 ).

     Власник  помістя ( 18 тисяч 538 десятин )  належав  до  родовитої  дворянської  сім’ї.

Для  будівництва   палацу  Абаза  вибрав    місцевість   в  2 км  від  Шполи.  Було   розпочато    будівництво  дендропарку , в    якому   було  посаджено   різні   дуби ( навіть пірамідальні ) ,  різноманітні  породи   сосен , буки  і інші  дерева.

Приступили  до  будівництва  палацу .

Використовувався    граніт ,  мармур ,  свинцеві  прокладки , було вилито   10 чавунних   колон.

В О.А.Абази  підросла    позашлюбна  дочка   Пелагія , її  матір’ю була  велика   княгиня Олена Павлівна.

Пелагія  вийшла  заміж за   статс – секретаря   Олександра ІІ князя   Урусова .   З цієї  нагоди   батько   дарує  дочці   Шполянське  помістя ;  воно  стало   називатися  Верхня Дар’ївка.

Урусови   господарювали ,  приїжджаючи   з    столиці ,  організовували  бали,  катання на  конях ,  на   човнах.

Після  жовтневої    революції  1917 р.  Урусови  виїздять   за кордон ,  залишивши все.

В   1923 р. в князівському  палаці  в Верхній Дар’ївці   створено дитячий   будинок  для  дітей – сиріт ,  батьки  яких  загинули  на фронтах    громадянської війни.

Трохи   пізніше   тут   створюється   педучилище   для  підготовки  вчителів , а  дитячий   будинок    перенесено .

Напередодні   Великої  Вітчизняної   війни  педучилище   переноситься   під Київ , а в  палаці  знову  створюється

дитячий   будинок  для дітей   репресованих батьків ,  на   початку війни   їх   евакуювали.

В період  окупації  у Верхній Дар’ївці   розмістилось    господарство    німецького  поміщика , який  заставляв  працювати   на полях  для вирощування    пшениці   і  вигодівлі   худоби ,  які   вивозились в  Німеччину.

На   західному    краю    дендропарку   розміщена   могила , яка  є прикладом    жорстокого   фашистського   терору , тут    знищено   в роки окупації біля    500 чоловік   євреїв  і   українців .

В січні   1944 р.  в палаці   розмістився    штаб  80-ої   гвардійської    ордена Суворова   Уманської  стрілецької   дивізії.

Після   визволення    міста   від   гітлерівців   було   проявлено   велике   піклування   про   дітей – сиріт , батьки  яких   загинули   під час   війни.   В   цьому палаці   відкрили   дитячий будинок ,  який  проіснував  до 1956 року.

В  1956 році   дитячий  будинок   був   реорганізований  в

загальноосвітню   школу – інтернат .

1982 рік —  загальноосвітню  школу – інтернат   було реорганізовано   в спеціальну  школу – інтернат.

2003 рік     —   школу   реорганізовану  в Шполянську  спеціальну загальноосвітню школу – інтернат І –ІІ ступенів   Черкаської обласної   ради  , де навчаються діти – сироти та діти , позбавлені  батьківської опіки і піклування.

2006 рік  —    школа відмітила своє 50- річчя.

Педагогічний колектив  школи постійно знаходиться у творчому  пошуку,

багато років працює над проблемою: «Здійснення   інтенсивної   педагогічної

корекції  дітей    з   особливими потребами»